Спокійний, відповідальний і розумний хлопець, якого виховали в дуже патріотичній і релігійній сім’ї. Після закінчення вищу та вільно володіючи іноземними мовами, обрав не викладання у ліцеї, а військову справу. І навіть не сказав мамі кілька років тому, що підписав перший контракт…
Іван Цьона — Герой. І його ім’я тепер назавжди внесено до Книги пам’яті. Але ніби почорніла від горя мама, гірко плаче наречена Віка, з якою мріяли про спільне життя, діток і планували зіграти весілля на Великдень… Не судилось.
Після 8 місяців чекання, коли жевріла надія, що Іванко, може, в полоні, або десь поранений, але живий, — він назавжди повертається додому. Морський піхотинець, який боронив Маріуполь. Наш Герой…Боронив Україну у складі 36 бригади
— Теребовлянська громада знову плаче та сумує. За результатами ДНК-тесту стало відомо про загибель захисника, мешканця м.Теребовля Івана Цьони, зв’язок із яким пропав ще наприкінці березня, а остання звістка про нього була на початку квітня з Маріуполя, — повідомили у Теребовлянській міській раді. — Полеглий Іван Цьона захищав Україну у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти (3 батарея, самохідний артилерійський батальйон) та віддав за неї найдорожче — своє життя.
Теребовлянська міська рада та її голова Олег Продан висловлюють щирі співчуття родині, близьким загиблого військовослужбовця та слова підтримки у цю нелегку хвилину. Вічна і світла пам’ять Герою України! Героям слава! Герої не вмирають!
Цьона Іван Романович народився 24 вересня 1990 року. Випускник 2008 року Теребовлянського академічного ліцею імені Ярослави Стецько (гімназії). Згодом закінчив Чернівецький державний університет, як зазначено у нього на сторінці, вивчав Німецько-український переклад у 2008-2014 рр. У Героя залишились мама Любов, батько Роман, молодший брат Юрій і кохана дівчина Вікторія. Коли зв’язок з Іваном зник, молодший брат рвався на фронт. Не один від нього чув, мовляв, піду туди, де був Іван, шукатиму його і закінчуватиму його справу, яку він розпочав…
Він мав можливість йти працювати до гімназії, яку закінчив, але вибрав іншу долю — спочатку підписав трирічний контракт з тернопільською бригадою, а потім і з 36-ою. Коли почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну, морпіхи опинились на одній з найгарячіших точок — на Заводі Ілліча у Маріуполі. Часто без набоїв, медикаментів і їжі. Але тримались… 27 березня Іван востаннє дзвонив до рідних. Казав, що важко, але живий – здоровий. На початку квітня зв’язок обірвався. Рідні шукали його і не здавались, обривали телефони дотичних структур, дзвонили, залишали інформацію у різних пошукових групах в соцмережах. Спочатку ДНК здала мама. Рідні відмовлялись вірити, що за одним із взірців є майже повна відповідність. Тоді до Києва поїхав тато. Він здавав ДНК 11 жовтня, коли Україну накрило черговим масовим обстрілом. Рідні вірили у диво і сподівались, що сталась помилка. Але, на жаль…
Отправить ответ