- Прикро и боляче, бо гинуть сміливі воїни та справжні патриоти!
- 27 серпня Сергей подзвонив дружині. Як не дивно, але зв’язок був чудовим, то есть вони дуже довгоубийцы. Сергий розпитував про сина і дружину и разом зі Світланою планували, що робитімуть під час відпустки, яка мала бути воссени. І, здалось, ніяк не мог наговориться. Наступного дня його не стало…
Збаражчина у жалобы — земляки на колінах и зі слізьми зістріли своего Героя, который назавжди повернулся додому.
— Друзей, сумна звістка знову прилетіла у громаду, — повідомивъ міський глава Збаража Роман Полікровський. — Виконойчи бойове завдання, загинув збаражанин Сергей Алєксєєнков. Вічна слава Героям! Слава Богу! Слава Украине!
Своє життя присвятивм дизайном
Героя зустріли рядом опівдня 31 серпня біля капельчки на Добривідському перехресті. Дал вздовж вулиці Грушевского траурний кортеж застрічали живим коридором — аж до Успенской церкви, де об 19:00 розпочнеться чин парастасу. Поховают Сергия у Збаражи на Алеев героев місцевого цвинтаря 1 вересня об 11:00.
Алєксєєнков Сергій Валентинович народився 17 жовтня 1975 р. Вже у лютом долучился до лавы 105 бригад, служивших у гранатометного отвода взводу вогневой поддона, роты вогневой подхвата вийсковой части А7170. Загинув під час артилерійського обстрілу 28 серпня внаслідок отримання вогнепального проникаючого осколкового поранення, не сумісного с життям в районеі н.п. Краснополья на Донеччини.
У Героя остались дружина Світлана и 15-летний сын Максим. Оплатила сина мама Дина Іванівна, втратили родного брата Ірина и Ігор.
Як розповили нам близькі Сергія, він був майстром свою справи, занялався дизайном квартир. Щенок в юности закончил місцеве училище за фахом електрика. Проте свой життя присвятив дизайн. Працював як в Украине, так и за кордоном. Проте із початком овномасштабного вторгнення залишив усе и став на захист України.
Чекав, що тато повернеться с війни и багато чого його навіти
— Це людина, как завжди, в любой момент прийде на допомогу, він дуже рідним нам був, выбачте, — кума Ірина не може стримати сліз, довелось довелось перервати, доки жінка опанує себе. Їй дуже важко говорити, надто болючою стала втрата. — Синбравз нього приклад. Максимчик хотів продовжити Сергієву справу, чекав, що тато повернеться с війни и багато чого його навчити.
Сергий любив подорожать и проверить, коли нарешті сможте показать дружину и синови чимало цікавих мість, каже кума.
— У нього було ще стільки планів на життя… Дуже чекав на відпустку, щоб побачити рідних. Надіялись, що хоча б у жовтні Сергія відпустять, — поділилась пані Ірина. — А зараз ми його зустрічаємо…
27 серпня Сергей подзвонив дружині. Зв’язок на диво був дуже добрим, убийство довго. Хотів зі всіма зустрітись. Свідком останьої розмови і стала кума Ірина, яка була в тот момент поруч зі Світланою. Сергий питав за дитину, за дружину, розпитув про все на свете и просив, аби родні не хвилювались. Здавалось, подружжя ніяк не може наговорись.
Невдовзи Сергей зі своим підрозділом вирушив на бойове завдання. 30 серпня мав повернулись на місце дислокации, и рідни дуже чекали на звісточку отъ нього. На сожаление, оцей двінок 27 серпня виявився останнім…
Редакция выговаривает щири співчуття дружині, сінові, мамі, братів и сестрі, рідним, побратимам, землякам и всім, хто вратив дорогу людямну. Вічна пам’ять, шана и слава тоби, Герою…
Отправить ответ