Подаємо мовою оригіналу:
Коли після бою їхні душі несли янголи на небо, то вірогідно заділи мене крилом.
Інших пояснень я не маю.
– Село вже не наше, село не наше. Зайшла рота п….рів. Бачим їх, можем корегувати вогонь.
– Нема чим, нема чим. «777» роз‘…ли, – сухо констатує оперативний ССО.
– Кучно лазять, хоч щось би. Хоч щось. Вони повзуть далі, відріжуть трасу на Севердон.
…
Між собою.
– Сука, п…зда. Лазять же, лазять, а нема нічого.
– Та йо.. на..й, як нема? – Сергій Бондар червоніє від злості.
– Я просив…
– Давай ще поклянчим. Давай! Бл… Я запишу аудіо! Перешли.
«ЛАЗЯТЬ КУЧНО, ТУПО ТОЛПА, П‘ЯТЬ ДВОРІВ. КУДА НЕ ЙОБНИ – В‘ЇБЕМ! ТУПО ПІІСЯТ РИЛ!» – пересилаю від Бондаря оперативному в Лисичанськ.
Бондар чого такий нєрвний був. Потім виявиться, ще при заході на Севердон вночі надламав частину хребта. Могло паралізувати нах…й. А він пробігав. Лікарі скажуть «тобі навіть ходити не можна місяць».
…
– Почув. Жека. Почув, – нервово вагався оперативний, – Сссука, мать його так. Є. Пакет «Граду». Нічого більше. Ну ніяк.
– Ну ти попередь, щоб після першого залпу вийшли. Скорегуєм.
– ПЛЮС!
…
Шандарах!.. Шандарах!…
– Льоха, що за х…йня, чому не скорегували? Півпакета пішло… Сукаааа…
– Жека. Все. Все що зміг. Більше ніяк. Пакета не буде. Але спробуйте глянути що там.
– Бл…
…
Спостерігаємо.
Все розх…чено.
П…ри істерично бігають по селу.
Евакуюють поранених.
Півпакета. Не пакет. «Град». Накрив без пристрілки, першим же ударом, саму гущу.
Чудо точності. Співпадіння. Так не буває.
Град божий.
Пізніше два радіоперехоплення. Загинув в тому числі кадирівець, що вів групу. Після загибелі почалася паніка. Відкотилися від траси.
…
ТРО Кропивницького не знало що село захоплене…
Коли «Град» відкотив окупантів, по трасі крізь село тероборона пролетіла евакуюючи поранених і убитих.
Вже за пару годин росіяни вернулись назад і «закрили» трасу і розв‘язку на Сіверодонецьк.
Якби не «град», то евакуаційна колона влетіла в село з п…рами…
…
Ольга Мельстер працювала кондитеркою i виготовляла смачнi та гарнi пряники. З креативними картинками, а також пiд розмальовки малюкам. Про ці пряники писали місцеві ЗМІ. Оля часто витрачала кошти на різну благодійність.
Чоловік, Тарас Мельстер працював в IT-сфepi, гарно заробляв.
Пара безкінечно далека від війни. Тарас відклав «мишку» і клавіатуру. Оля обрізала косу, аби не заважало волосся броніку.
Подружжя стояло разом з побратимами на самій пекельній ділянці. Пісок, випалене обстрілами поле, не дуже глибокі окопи і більш нічого.
Вони загинули під час одного з самих жорстоких обстрілів. Усім. Авіація, вертольоти, міномети, важка артилерія.
На той край села було страшно дивитися. Хотілося відвернутися від звуку розривів.
До останніх годин оборони Сіверодонецьку на тій позиції уціліло двоє бійців з взводу. Підрозділ утримав позиції.
Наш водій з ТРО «Андрюха» повідав мені про подружжя. «Така гарна пара була, разом воювали».
«Андрюху» разом з нашими контузив танк на переправі річкою з Севердону. Танк уже бив з тилу, з того берегу куди ми пливли. Ворог нависнув над Лисичанськом.
Ми випливли і я забрав повідану історію.
Я їх не знав і не бачив.
Не знаю чому. Вони приходили до голови багато разів.
Певно їхні душі просили передати.
Це буде доречно на роковини Голодомору.
– Ми, добрі, світлі, мирні, чемні.
Оля та Тарас.
Передаємо вам, російські окупанти.
У вас був Су-25, Мі-24, Гіацинт і 120-й.
А в нас були автомати і ванільні пряники.
Ви всього-лише убили нас. А ми поховали вашу мрію.
Ми ви..бали вас.
І спецназ, і кадирівців, і ФСБ, і армію.
Ми втримали позицію.
Так, залишились там назавжди.
Але і назавжди полягла остання надія Москви на «широкий наступ».
Більше ніяких великих наступів не було.
І не буде.
І ніколи не буде більше Голодомору.
А будуть дітки їсти кумедні пряники.
На солодкий день ПЕРЕМОГИ.
Честь